Для мене японська культура — це щось недосяжне, щось за межами розуміння, щось таке, що викликає перелам мозку. Тому тривалий час я фукав на японські ролівки та інші творіння нації Sony. Але одна гра таки не на жарт закохала мене у себе з першого погляду. Нею була колись ексклюзивна для PS3 Valkyria Chronicles. Не минуло й 10 років, як гру портували на ПК.

Минав 1935-й рік…

Маленьке королівство Ґаллія у альтернативній Європі опинилося у скрутному становищі. Зі сходу вторглася Імперія, а із півдня підтискає своїми пропозиціями, від яких не можна відмовлятися, Федерація. На тлі цих глобальних подій, що перегукуються із початком Другої Світової війни, перед нами постають героїчні бійці сьомого загону ополчення третьої дивізії ґалійського війська.

На чолі з колишнім ученим-натуралістом Велкіном Ґантером сміливці вправно знаходять вихід зі скрутного становища і відчайдушно протистоять усім нападам імперців.

Сторінками альтернативної історії

Сюжету у Valkyria Chronicles відведено чимало уваги. Про це свідчить той факт, що самі лише кат-сцени у розділах можуть тривати від півгодини і більше. Автори ретельно прописують химерний світ альтернативної реальності, зображають культуру, політичний устрій, звичаї, технології, історію та багато інших глобальних подробиць.

Не забувають і про детальне розкриття персонажів. Головні герої, яких тут під десяток, мають складні стосунки між собою, у кожного свої особливості, біографія, унікальні риси характеру і реакція на події.

Мені ще не доводилося бачити, щоб звичайні рекрути, яких можна знову і знову добирати у командній кімнаті, мали власні озвучення, характер, унікальну анімацію перемоги і загибелі. Завдяки цим дрібничкам бійці не сприймаються, як просто розрахункові одиниці, якими можна пожертвувати під час бою. Це твої побратими, яких треба вберегти за будь-яку ціну.

Сьомий загін, до бою!

Ігролад зосереджений на проведенні тактичного покрокового бою.  Доволі незвичне те, що хід виконується в реальному часі і рухомого бійця може вбити якийсь кулеметник, якщо гравець буде надто повільним чи неуважним.

Використання кожного бійця коштує 1 очко дії (танка — 2), а вже під час ходу боєць має шкалу дії, яка вичерпується пересуванням. Ємність шкали визначається класом — розвідники можуть далі пересуватися, але мало стріляють, кулеметники можуть ушкварити добрячу чергу з автомата, але недалеко втечуть тощо.

Крім того кожен клас більш дієвий, залежно від умов бою. Ракетники добрі проти танків, снайпери згодяться на великих мапах, інженери виручать, коли скінчаться боєприпаси.

Гідний противник

Майже ніколи неможливо наперед розрахувати, які види бійців вам потрібні саме в цьому бою, але коли ти з’ясував це (або вгадав), то відчуваєш з кожним ходом, як контролюєш ситуацію. Це відчуття важко описати словами, простіше відчути.

Проте ворог не спить. Штучний інтелект адекватно оцінює ситуацію і здатний на кілька несподіванок, що добряче ускладнюють наближення твоєї перемоги. Втім мені, жорсткому казуалу, гра видалася помірно складною (у ній зовсім нема рівнів складності). Ще трішки перетиснули б із хардкорністю і довелося б змушувати себе засісти за гру. А так маємо добре анімовану ворґейму із відчуттям присутності на полі бою.

Так-тик, так-тик, так-тик…

Додаткові тактичні можливості розкриваються наказами, що розблоковуються при прокачуванні бійців чи купуються у відставного офіцера, що став гробарем і багато знає про смерть, а тому може дати кілька дієвих порад, як її уникнути. Це може бути наказ про відступ комусь одному, або наказ про посилення атаки чи захисту для всіх. Можна навіть запитати артилерійський удар! Але накази коштують очків дії і посиливши атаку, можна втратити можливість зробити переламний хід, який вирішить подальший перебіг бою.

А ще ж маємо гранати, медпакети, захоплення ворожих таборів, укриття, руйнування їх, складні мапи, вишки, драбини, обхідні шляхи та багато-багато інших ігроладних дрібничок, які перетворюють на перший погляд простеньку забавку на невичерпне джерело тактичних можливостей.

На додачу

Якщо стандартного набору роликів вам виявиться замало для осягнення Valkyria Chronicles, то знання про світ гри можна розширити в місцевій енциклопедії, де детально описані всі персонажі, зброя, техніка тощо. Також непоганим доповненням стала місцева журналістка, яка зе невеличкий гонорар може написати кілька цікавих статей про ваші пригоди.

Ну, у а кому замало боїв із основної кампанії, може пройти кілька тренувальних місій чи розібратися із сюжетними доповненнями, які пропонують геть непересічні за складністю та вигадливістю бої.

Вибух із минулого

Valkyria Chronicles вийшла ще у 2008 році, але й тоді було зрозуміло, що вона не застаріє, адже SEGA знайшла вдале дизайнерське рішення, яке не потребує складної технічної реалізації.

Маю на увазі, що перед нами графічна новела, яка ожила. За стилем — це щось середнє між японською манґою і французькими мальованими стрічками. Вицвілі кольори, легка рисована ретуш, сел-шейдинґові моделі та оточення і вуаля — отримайте шедевр.

Портування гру не зіпсувало. Але й не поліпшило. Роздільність виросла до 4K, проблем із сумісністю не виникає, керування зручне і з ґеймпадом, і з клавомишею, усі DLC вже впаяні у звичайне ПК-видання.

Однак рендерені кат-сцени не зазнали змін, а тому маємо ролики без згладжування і в низькій роздільності. Нью-фаґи можуть вкурвитися через таке недопрацювання.

Valkyria Chronicles — це чергове свято на вулиці Пекарській. Чудова підстава почати любити японські ігри. Глибока і захоплива історія, що доповнюється цікавими і різноманітними покроковими боями. Тепер доступна і на ПК.